Суд не міг застосувати Закон про мораторій на стягнення майна валютних боржників, оскільки його на той час не існувало
Апеляційний суд повинен перевіряти законність і обґрунтованість рішення суду з огляду на те законодавство, яке існувало на час його ухвалення.
До такого висновку дійшла колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, розглянувши у судовому засіданні 1 жовтня 2014 року справу за позовом банка про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Як повідомили „ЗіБ” у ВССУ, судді встановили порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, що вплинуло на правильне вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у позові, виходив із того, що при вирішенні даного спору підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (набрав чинності 7 червня 2014 року), згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово стягнутий (відчужений без згоди власника), незалежно від того, що на час ухвалення рішення суду цього Закону України не було.
Проте колегія суддів ВССУ дійшла висновку про те, що апеляційний суд мав би право на застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», але за наявності підстав, передбачених нормами матеріального та процесуального права, для скасування рішення суду першої інстанції, і в такому разі при ухваленні власного рішення суд застосовував би законодавство, яке існувало на час його ухвалення.
Разом з тим, апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України не вказав підстав, передбачених нормами матеріального та процесуального права, для скасування рішення суду першої інстанції та не надав оцінку доводам апеляційної скарги.
Сам по собі наведений вище Закон України не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час його ухвалення місцевий суд і не міг його застосувати, адже його не існувало, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду з огляду на те законодавство, яке існувало на час його ухвалення.
Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не були встановлені, рішення апеляційного суду не відповідало вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України стало підставою для його скасування і передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Із повним текстом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цій справі (6-29183 св 14) можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
© Закон і Бізнес
_03_03.png)
