1500 скарг на дії законників надійшло до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції протягом 10 місяців. П’ята частина, за твердженням членів комісії, підлягає негайному вивченню. Втім, на швидкий розгляд, очевидно, чекати не доводиться, адже дуже довго комісія існувала без кворуму. А призначення парламентом членів ТСК за своєю квотою несподівано стало ведмежою послугою для люстраційного органу.
Уповільнена бюрократія
Як відомо, початок роботи комісії датується 12 червня 2014 року. Саме тоді до складу ТСК було призначено 9 осіб: 5 — Пленумом Верховного Суду, 4 — урядовим уповноваженим з антикорупційної політики. Верховна Рада своїх представників делегувати не наважилась. А тому з послідовним вибуттям зі складу 3 членів (Михайло Кармазін та Ярослава Мачужак написали заяви про складання повноважень, а Станіслав Щотка позбувся повноважень члена ТСК через обрання до складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів. — Прим. ред.) комісія втратила правомочність.
Звісно, неспроможність здійснювати функції, покладені на ТСК законом, викликала неоднозначну реакцію як серед членів комісії, так і в суспільстві. Адже закон прийнято, відновлення довіри до судової влади проголошено, а втілитися в життя цій декларації постійно заважали неправові обставини: бездіяльність законодавця та втрата інтересу до роботи в самих членів спецкомісії.
Втім, недавня несподівана активність парламентарів уселила надію на відновлення роботи органу. Зокрема, як повідомив голова комісії Володимир Мойсик, ТСК планує провести засідання 24 березня. Проте, на його переконання, легітимність роботи очолюваного ним органу можна поставити під сумнів. Як стало відомо, Вища рада юстиції досі не отримала постанови ВР про призначення своїх 5 членів, хоча прийнята вона ще на початку лютого. «Призначення парламентом 5 членів до складу комісії мало б розблокувати її роботу, — відзначив В.Мойсик. — Утім, станом на 5 березня 2015 року ні до ВРЮ, ні до ТСК Головою ВР постанову офіційно не надіслано». Такі дії народних обранців, за
словами керівника комісії, кидають тінь на її роботу. В.Мойсик переконаний, що ненадання вказаного документа унеможливлює проведення перевірок дій суддів, які виносили рішення проти учасників мирних протестів, що й ставить під сумнів легітимність ТСК.
Що так затримало в дорозі постанову ВР — достеменно невідомо. Та, вочевидь, для нардепів закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» є швидше тягарем, ніж здобутком. Адже і свою квоту до комісії парламентарі призначали майже з-під палки. Ухваленню постанови передувало звернення керівництва ТСК до голів депутатських фракцій про невідкладне призначення членів люстраційної комісії.
Схоже, нардепи остаточно втратили інтерес як до ТСК, так і до закону про відновлення довіри до вітчизняної Феміди. Що й не дивно, бо за останній період з’явилася більш дієва люстраційна гільйотина — закони «Про очищення влади» та «Про забезпечення права на справедливий суд». Отже, не виключено, що законодавець призначав свою квоту, аби де-юре забезпечити формування тепер уже майже покинутого державою органу.
Кадри вирішують усе
Проте не лише бюрократична уповільненість обурює «люстраційників». За твердженням В.Мойсика, всупереч закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», який вимагає призначати до ТСК представників громадськості, парламент обрав до її складу чинного народного депутата. Так, відповідно до постанови ВР членом ТСК став Владислав Голуб, нардеп від фракції ПП «Блок Петра Порошенка».
Однак, дослідивши чч.5 та 6 ст.4 вищевказаного закону, можна побачити, що призначення народного обранця до комісії — явище цілком легітимне. Так, у законі дійсно сказано, що «ВР призначає до ТСК п’ять членів — представників громадськості, які є громадянами України та мають вищу юридичну освіту». Щодо обмеження членства в люстраційному органі сказано, що не можуть у ньому обіймати посади «народні депутати України, обрані до ВР VII скликання». Виходить, що обрання В.Голуба членом ТСК повністю вписується в канву закону, адже він, по-перше, має вищу юридичну освіту, а по-друге, є нардепом VIII скликання ВР. А тому, за буквою закону, може обіймати посаду «люстраційника».
Хоча за духом, що закладався законодавцем у принцип добору членів ТСК, такий вибір дійсно можна вважати суперечливим. Важко припустити, що нардепи попереднього скликання думали, що їх присутність у ТСК створювала б загрозу об’єктивності перевірки, у той час як теперішній склад парламенту повністю
відповідає загальним вимогам чесності й неупередженості.
Втім, формальне призначення членів спецкомісії від парламенту й наявність 11 осіб в її складі не допомогли відновити реальну роботу. Адже ухваленої постанови ні ВРЮ, ні ТСК ще не бачили. Можна припустити, що парламент, опрацьовуючи оберемки не завжди зрозумілих для суспільства законопроектів, просто не встиг доробити розпочате, і відповідний лист просто забули надіслати до комісії.
Однак має право на життя й припущення про свідому стагнацію діяльності спеціальної комісії, про що, до речі, неодноразово казав В.Мойсик. Не виключено, що люстрування суддів через об’єктивну перевірку не влаштовує чиновників та політиків. У тандемі закони «Про очищення влади» та «Про забезпечення права на справедливий суд» забезпечують майже невідворотність люстрації, чого не скажеш про практично поверхову (з огляду на рекомендаційний характер висновків) перевірку дій невеликої в масштабах системи кількості суддів членами ТСК
_03_03.png)
