На претензії з виплати зарплати за простій, що стався не з вини працівника, позовна давність не поширюється.
До такого висновку дійшов Конституційний Суд України, рішення якого було оприлюднено сьогодні, передає видання «Закон і Бізнес».
«Положення КЗпП у системному зв’язку з положеннями Закону «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника,незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат».
Нагадаємо, громадянка Людмила Присяжнюк попросила Суд розтлумачити положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону «Про оплату праці» в аспекті того, чи відноситься оплата вимушеного простою, який відбувся не з вини працівника, до поняття «належна працівнику заробітна плата», та чи повинні застосовуватися строки позовної давності при розгляді справ щодо виплати працівнику заробітної плати, зокрема, за вимушений простій, який відбувся не з його вини.
Підставою для звернення до Конституційного Суду України є неоднозначне трактування судами України частини другої статті 233 КЗпП України, зокрема, поняття «належна працівнику заробітна плата» та неоднакове застосування у таких справах строків позовної давності.
www.zib.com.ua
_03_03.png)
