Газета «Закон і Бізнес» надрукувала текст постанови Верховного Суду України від 25.12.2013 року №6-135цс13 в справі за позовом Особи 1 до Особи 2 про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та поділ майна за заявою Особи 2 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.07.2013 року.
Обґрунтовуючи свою позицію Верховний Суд України наводить такі підстави.
Відповідно до роз’яснень, що містяться в п.12 постанови Пленуму ВС «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України» від 12.06.98 №16 (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім’єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з п.1 ст.17 закону «Про власність», відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням п.5 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.95 №20. Правила стст.22, 28, 29 КпШС в цих випадках не застосовуються.
Так, згідно із ч.1 ст.17 Закону «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Частиною 2 ст.112 ЦК Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.
За змістом п.5 постанови Пленуму ВС від 22.12.95 №29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов’язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 закону «Про власність», ст.22 КпШС), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 стст.17, 18, п.2 ст.17 закону «Про власність»), тощо.
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об’єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо:
1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об’єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);
2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв’язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім’єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.
Тільки в разі встановлення цих фактів положення ч.1 ст.17 закону «Про власність» вважається правильно застосованим.
Така сама по суті позиція висловлена в постанові Судової палати у цивільних справах ВС від 18.09.2013 №6-66цс13.
Виходячи з викладеного, Верховний Суд України дійшов висновку, що не можна визнати правильним застосування судами апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається, ч.1 ст.17 закону «Про власність» для визнання за позивачкою права власності на половину майна, придбаного до 1.01.2004, без установлення факту створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету.
_03_03.png)
