Законом України №2227-VIII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», який набрав чинності 11.01.2019 року, унесено зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів.
Зокрема, п.7 ч.1 ст. 284 КПК, яким передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, було доповнено словами: «крім кримінального провадження щодо злочину, пов’язаного з домашнім насильством».
Кримінальний кодекс також було доповнено ст.1261, якою передбачено кримінальну відповідальність за домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Крім того, було внесено зміни й до ч.1 ст.67 КК, яку доповнено п.61 і визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються, зокрема, скоєння злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, а в деяких складах злочинів таку обставину передбачено як кваліфікуючу ознаку.
Поняття «злочин, пов’язаний із домашнім насильством», яке вживається в п.7 ч.1 ст.284 КПК, охоплює не лише склад злочину, передбачений ст.1261 КК, але й інші суспільно небезпечні діяння, які мають ознаки домашнього насильства.
Так, ст.1 закону №2229-VIII містить більш широке визначення поняття «домашнє насильство», під яким розуміється діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Водночас у п.«b» ст.3 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами визначає домашнє насильство як усі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в сім’ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
Такий чином, під ознаки домашнього насильства можуть підпадати різні склади злочинів за умови, що відповідний злочин скоєно в сім’ї чи в межах місця проживання або щодо родичів, або щодо колишнього чи теперішнього подружжя, або щодо іншої особи, яка спільно проживає (проживала) з кривдником однією сім’єю, але не перебуває (не перебувала) у родинних відносинах чи у шлюбі з ним.
Оскільки із самої назви закону №2227-VIII, яким п.7 ч.1 ст.284 КПК був доповнений словами «крім кримінального провадження щодо злочину, пов’язаного з домашнім насильством», випливає, що він має на меті реалізацію положень Стамбульської конвенції, то саме таке широке тлумачення слів «злочину, пов’язаного з домашнім насильством» найбільше відповідає цілям прийняття названого закону.
Саме такий підхід узгоджується із висновком об’єднаної палати ККС від 12.02.2020 року у справі №453/225/19, згідно з яким злочином, пов’язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст.1 закону №2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину.
Тому, закриття кримінального провадження щодо особи на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК у зв’язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення у випадку, якщо має місце обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, суперечить змісту вказаної норми КПК, а отже не може бути застосована судом під час розгляду кримінального провадження в суді.
В зв’язку з викладеним звертаємося до жителів Верхньорогачицького району Херсонської області з даною інформацією, та радимо двічі подумати, перш ніж з’ясовувати стосунки шляхом фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства в сім’ї чи в межах місця проживання або щодо родичів, або щодо колишнього чи теперішнього подружжя, або щодо іншої особи, яка спільно проживає (проживала) з кривдником однією сім’єю, але не перебуває (не перебувала) у родинних відносинах чи у шлюбі з ним. Тепер примирення між сторонами такого кримінального провадження не може бути підставою для закриття кримінального провадження і суд буде зобов’язаний провести судовий розгляд відповідно до вимог КПК, за наслідком якого ухвалити законне, обґрунтоване судове рішення. При наявності достатніх доказів у вчиненні кримінального правопорушення, уникнути відповідальності не вдасться.
Суддя
Верхньорогачицького районного
суду Херсонської області В.Г. Загрунний
_03_03.png)
